СМЕРТЬ

Томська, Кемеровська, Омська області

55-ий рік, 13 червня. Мама померла. Вона, бідненька, підписалася на оцей експеримент — її опроміненням лічили в Томську. І там вона дістала завелике опромінення і фактично вона від того померла. Хрест поставили. І березу тато посадив на гробі. Каже: «Ми поїдемо, то щоб то місце було захищене бодай деревом». Тато взагалі мав мрію звідти сюди перевезти гріб, викопати. Бо то ж були вже 90-ті. Але не вдалось — помер, бідний.

Масові депортації супроводжувала висока смертність. Люди помирали під час утримання на пересильних пунктах і в дорозі. Наприклад, в ешелоні, відправленому 23 грудня 1944 року зі станції Луцьк, уже на короткому перегоні до станції Ковель унаслідок хвороб померли восьмеро немовлят віком до 6 місяців. Померлих дорогою зазвичай ховати не дозволяли, а просто викидали з вагонів. Через важкі умови режимного життя, захворювання та голод, обмороження, нещасні випадки на небезпечному виробництві високою була смертність і у місцях спецпоселення. За неповними даними, лише упродовж 1945–1950 років пішли з життя 14 435 осіб, депортованих із Західної України. Усі випадки смертей повинні були фіксувати коменданти. «Акти про смерть» прикріплювали до особових справ спецпоселенців.

Традиція фотографувати небіжчиків у труні свого часу була досить поширеною, особливо в селах. Композиція цієї світлини, зробленої, скоріше за все, з піднятих рук, дозволяє в деталях розгледіти подвір’я і людей, які зібралися, щоб попрощатися з померлим. Бачимо дітей, які залізли повище, щоб роздивитися мертвого. Бачимо теж, що маленьку дівчинку, яка стоїть поруч з ними, людина з фотокамерою цікавить більше, ніж похорон.

Матеріальність фотографії як артефакту теж впливає на наше сприйняття фотографічного зображення: дефекти плівки, друку, чи пошкодження, які з’являються з часом можуть підсилювати чи змінювати ефект, який фотокартка справляє на глядача. Старша жінка, чоловік і мале дівча позують на кладовищі. Ми розуміємо, що це родина, яка прийшла навідати могилу матері маленької дівчинки, навіть якщо не знаємо, що саме сталося. Історію особистої втрати розповідають деталі: промовиста відсутність жіночої фігури, вираз обличчя дорослих і дитини, дбайливо зроблена дерев’яна оградка і маленьке деревце, посаджене на могилі.