ПРИРОДА

Кемеровська та Томська області

Там були ягоди — рябина і черьомуха. Ліси там великі. То цю черьомуху ми ломали такими вітками. А зими там страшенні, там мороз і –40, і навіть більше могло бути. То на дрова чи на вугіль, то таке тоже збите з дощок було коло кожного — кожне собі вішало ягоди ті. І вони замерзнуть. Принесуть в хату — красота! Добре таке! А тут їв би його хтось? Але я не розуміла, мені здавалося, що то дуже добре.

Перші ешелони з депортованими із Західної України почали прибувати до Красноярського краю, Іркутської, Новосибірської та Омської областей у розпал літа і восени–взимку 1944 року. Величезні важкопрохідні території, суворий клімат, за логікою радянської влади, створювали «ідеальне» місце для життя вороже налаштованих до неї людей. Взимку — морози до −55ºС і завірюхи, обморожені кінцівки. Восени й навесні — дощі та мокрий сніг, пронизливий вітер, багато настирливої мошкари. За свідченнями депортованих, щоб урятуватися від зграй комарів, їм доводилося розводити багаття і сидіти біля нього усю ніч. Проте люди пристосовувалися до таких природних умов, вибудовували нові стратегії виживання. Вони поступово освоювали й незвичну для себе тайгу. Ходили туди по гриби, ягоди, збирали кедрові горіхи, полювали на тетеруків і дрібну дичину.

На світлинах депортованих природа з’являється переважно як тло, на якому люди фотографуються. Цікаво, що навіть незважаючи на те, що на спецпоселеннях були фотографи-аматори з власними камерами, у їх об’єктиві майже завжди перебували люди. Світлина, на якій можна побачити гарний краєвид, річку, ліс, снігові замети, квіти, рослини, диких тварин і так далі — велика рідкість і майже не трапляється в архівах. Якщо на світлині немає людей, то там з’являється пароплав, будівлі, техніка тощо. Природі у зображеннях відводиться виключно роль тла. Отож те, яким був пейзаж в оптиці депортованих осіб, їх ставлення до простору, у якому вони були вимушені перебувати, доводиться буквально прочитувати на полях світлин. Цікаво, що попри цю майже повну візуальну відсутність, у спогадах доволі часто з’являються згадки про те, що у Сибіру було красиво.

Також зверніть увагу на групову світлину біля річки — у крайнього ліворуч чоловіка піджак застібнутий на ліву сторону, як це буває на жіночому одязі. Мабуть, можливості здобути чоловічий піджак у нього просто не було.