ПОВЕРНЕННЯ З ГУЛАГУ
Хабаровський край та місто Магадан

Євген Походжай, звільнений з таборів ГУЛАГу, з дружиною Іриною, селище Хор у Хабаровському краї, 1956 рік
Джерело: Приватний архів Наталії Бойко (Походжай)
нАТАЛІЯ БОЙКО (ПОХОДЖАЙ)
народилася на спецпоселенні у Хабаровському краї
Спочатку приїхали забрали батька, а потім через якийсь час приїхали і забрали маму, бабцю і брата. Брату йшов тоді четвертий рік. Батько перебував в Якутії, в таборах. А маму бабцю і брата виселили в посьолок Хор району імені Лазо Хабаровського краю. Батько відсидів [строк] повністю. Він не вийшов по амністії. І потім повернувся вже в Хор, бо там жили [мої] бабця, мама і брат. І через 10 місяців народилася я.

Юліан Скицький, звільнений з таборів ГУЛАГу, з донькою Лідією, місто Хабаровськ, 1957 рік
Джерело: Приватний архів Лідії Кіцили (Скицької)
тАМАРА ВРОНСЬКА
історикиня
11 березня 1952 року Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ, згідно з яким в’язнів таборів ГУЛАГу, термін ув’язнення яких збігав, необхідно було направляти до їхніх сімей у місцях спецпоселень. Там вони залишалися довічно під наглядом органів МДБ. За деякий час прийняли також рішення про відправку на спецпоселення і тих звільнених в’язнів, які не мали родичів у віддалених місцевостях. Завдяки такому “возз’єднанню” сімей на початку 1953 року зростає кількість спецпоселенців з Західної України, яка фігурує в офіційних звітах. На обліку перебувало 175 063 особи так званих «оунівців». З них — 47 414 чоловіків, 83 905 жінок, а дітей до 16 років — 40 247.

Любов Піддубна (друга ліворуч), звільнена з таборів ГУЛАГу, з подругами, місто Магадан, 1956 рік
Джерело: Приватний архів Любові Погонюк (Піддубної)
лІЯ ДОСТЛЄВА
культурна антропологиня
Світлини осіб, які повернулися з ГУЛАГу, можуть бути прочитані як фотографічний запис практик приналежності, документацію відновлених і створених наново зв’язків. Недаремно всі знімки, які ми бачимо у цьому розділі, показують тих, хто повернувся, в оточенні родини або знайомих. Усміхнені чоловік і жінка тримаються за руки; чоловік пригортає до себе дитину, трохи нахиливши її до камери так, що вона стає центром композиції; група жінок стоїть, притулившись одна до одної, їх тісно переплетені руки створюють своєрідну мережу обіймів, а жінка ліворуч ніжно тримає свою подругу за талію. Усі ці фотографії дуже тілесні, побудовані навколо дотиків і фізичного контакту.
Фотографія часто сприймається як не змінена копія реального світу, доказ реальності. Фотографії використовувалися, наприклад, щоб довести, що певна особа була жива в певний час і в певному місці історії. Але також фотографія у її матеріальному вимірі є об’єктом, з яким глядач може встановлювати глибший емоційний зв’язок, або ж використовувати її як свідоцтво такого емоційного зв’язку.