ЗВ’ЯЗОК З РІДНИМИ

Томська та Амурська області, Хабаровський край

В основному посилки нам присилала бабця. І тітка посилки нам присилала. Ну, що можна було? Якісь навіть крупи. Бабця цвібак* пекла. Що можна було, то вони нам присилали. За посилками ходили 18 кілометрів пішки, в Зирянку саму ходили

*цвібак — бісквіт

Спецпоселенці, у яких залишилися родичі в Україні, могли отримувати від них листи і посилки, переважно з продуктами. У часи війни поштове сполучення було ускладнене, тому зв’язок налагодився уже після її завершення. Вміст тогочасних посилок з Західної України був доволі скромним і урізноманітнився уже після голоду 1946–1947 років. Усі пакунки суворо перевіряли. Невідомі «ревізори» часто-густо крали харчі або навмисно псували їх, перемішуючи до купи борошно, крупи й інші продукти. Спецпоселенці підтримували зв’язок також з рідними — в’язнями таборів ГУЛАГу. Однак число листів було суворо обмеженим. Листування обов’язково проходило цензуру. Значно покращилася ситуація вже після смерті Сталіна.

Як надіслати з ГУЛАГу листівку рідним, якщо ніяких листівок там, звісно, немає? В’язні давали собі ради з цим підручними засобами: привітання з днем народження сина – це старанно намальована фарбами стилізація під типову радянську листівку з дописаною фломастером датою. Бачимо тут стос книжок і літак, який здіймається вище хмар — це можна зрозуміти як побажання.

Різдвяна листівка — це фотокопія. На ній ми бачимо чи то вертеп, чи то справжніх трьох волхвів біля засніженої української хати. Поруч вештається чорт, видно також інші традиційні фігури вертепу — смерть з косою і зірку. Один з волхвів показує на світло, яке вибивається з вікна хати, пояснюючи щось селянинові, який, вочевидь, щойно підійшов, до хати також поспішають інші люди. Можливо, за задумом художника різдвяне диво сталося саме тут? Для людини, яка відсилала цю листівку, було вочевидь важливим, що зображення на ній нагадує її дім. До речі, якщо придивитися, на обрії можна помітити церкву з хрестом.