ЖІНОЧИЙ ДОСВІД

Тюменська та Томська області

За мною гонилися всєкі, вчєні. Хотіли мене. А я сказала: «У нас тут є Грепиняки, бідні такі люди, шо ми разом у школу ходили. Я виїду додому, як освободєть, та піду за Грепиняка. Мені не тра нікого!». Та й я нікого не хотіла. Хлопці пхалися. Так як оце підходе, прилазе, а я по морді дам. Била в морду так, шо єк то кажуть: «Не подходи к девчонке» — «Почему?» — «Она бьет в морду!». А я шустра така була, шо я не давалася. Не хотіла нікого. Там були українці, було за кого піти. Та я не хотіла.

Жінки становили майже половину загальної кількості депортованих із Західної України. За даними на 1951 рік — 68 287 осіб. З огляду на співвідношення між працездатними чоловіками (24%) та жінками (45%) серед депортованих станом на 15 липня 1949 року гендерний баланс на важкому виробництві був цілком очевидним. Їх змушували виконувати важку роботу у лісовій галузі, часто−густо й валити ліс. Так само й у вугільній промисловості, жінок залучали навіть до роботи під землею: вантажити породу, штовхати вагонетки. Крім того, деякі з них переповідають про сексуальні домагання з боку керівників підприємств. Жіночі історії були також тісно пов’язані з досвідом материнства, оскільки багатьох з них депортували з дітьми, або вони народили їх уже в місцях спецпоселень. Лише упродовж 1945–1950 років в сім’ях депортованих із Західної України народилася 2181 дитина. Лише у 1958 році у Радянському Союзі офіційно скасували заслання вагітних жінок та тих, які мали дітей до 8–­­річного віку.

На груповій світлині бачимо шістьох молодих жінок, які міцно тримаються за руки. Високе обіднє сонце засліплює їм очі і підкреслює риси обличчя. На тлі бачимо повалений ліс, проте вони позують не в робочій одежині, а у гарному святковому вбранні. Що стало приводом для того, щоб зробити такий знімок? Якась особлива подія чи просто присутність фотографа, поєднана з бажанням зафіксувати поточний момент? Якими є стосунки між особами, яких ми тут бачимо? Що поєднує їх, окрім того, що вони поза власним бажанням опинилися на спецпоселенні? Відповідь на ці питання перебуває поза межами кадру, і якщо немає особи, яка пам’ятає, ми навряд чи зможемо дізнатися ширший контекст.

Чи є ця світлина репрезентацією жіночого досвіду? Частково — так. Ми можемо побачити, який одяг мали жінки на спецпоселенні, як виглядав їхній життєвий простір, які в них були зачіски, прикраси тощо. Якщо ж розуміти «жіночій досвід» як певні стратегії виживання, процес, розтягнутий у часі, сукупність рішень, які ухвалювали жінки у певних обставинах, то це ще одна категорія, відображення якої виходить за репрезентаційні можливості фотографічного медіума. Як вирішувалися проблеми жіночої гігієни, вагітності, народження дітей? Як жінки радили собі з проблемами безпеки? Як вони поєднували народження і виховання дітей з важкою працею і владнанням побуту? Про все це ми навряд чи дізнаємося з аматорських світлин, вони радше можуть слугувати ілюстративним доповненням до наукових розвідок, оповідей очевидців і проміжною ланкою у встановленні емоційного зв’язку з їх історіями.