ЖИТТЯ ПІСЛЯ

мИРОСЛАВА КРИНИЦЬКА (САХАРЕВИЧ)

В 57-му [батьки повернулися], а я — на рік пізніше. Відразу по спеціальності, в аптеці працювала. Нічого не приховувала. Але, знаєте, спочатку і не розповсюджувалася, як то кажуть, і не приховувала, але то і не треба було дуже говорити. Нащо? На роботі, коли я була спочатку, ніхто не питав, і я не говорила. Були такі, що навіть дітям своїм не казали, і вони потім нічого не знали абсолютно. А я — ні. Я казала. Все казала.

тАМАРА ВРОНСЬКА

Людей, депортованих з Західної України у 1944–1953 роках, звільняли, тобто знімати зі спецобліку, окремими групами упродовж 1954–1964 років. Проте їм не дозволяли повертатися до місць попереднього проживання, не відшкодовували конфісковане майно. Деякі вимушено виїжджали за межі Західної України, або жили там без дозволу. У 1954–1956 роках вже звільнених іноді знову повертали до місць спецпоселень. Тавро політичних опонентів зберігалося за ними на десятиліття — через заповнення анкет при вступі у вищі навчальні заклади чи на роботу, на чергу для отримання житла. Їм, як і всім репресованим за «політичними» статтями, забороняли проживати у режимних місцевостях, до переліку яких входили столиці союзних республік, великі промислові центри, прикордонні зони і ще багато населених пунктів. Прописку дозволяли у кожному окремому випадку за рішенням місцевої влади.

лІЯ ДОСТЛЄВА

Для спецпоселенців, що поверталися додому, це було радісною подією, але це означало також, що після багатьох років, прожитих деінде, вони знову мусять починати все заново. Очевидно, що люди були раді повернутися до нормального життя, хоча над ними і тяжіла стигма депортації. На світлинах цього розділу бачимо усе, чого немає на знімках з Сибіру: професійні студійні портрети з прикрасами і макіяжем; фотографії на тлі історичних будівель і осередків культурного життя; гарні маленькі сумочки, куди нічого не влазить; сукні з відкритими руками і легкі літні босоніжки. З рештою, це світлини урбаністичні. Якщо порівнювати дві фотографії зі Львова зі знімками з Сибіру, легко помітити, що львівські фотокартки зроблені з любов’ю і увагою до міського простору, на тлі якого фотографуються Мирослава з подругами. Місто на тлі є персонажем цих світлин, так само як і люди. Тоді як більшість сибірських світлин композиційно побудовані навколо людей і їхньої діяльності, а елементи природи або споруд на тлі радше потрапляють туди випадково і не є учасниками сюжету.