ДОЗВІЛЛЯ

Місто Томськ та Кемеровська область

Тоді ми були як окрема держава наша, молодьож уся. І ми там нічого не признавали, не боялися. Ми собі ці пісні повстанські співали стільки, скільки нам влазило. Ми не думали, що за нами там хтось слідкує абощо. А за нами слідкували… Я і вірші сама писала. [Почала писати] на Сибіру. Вони про біль за Україною. Туга була така страшна.

У 1945 році в Радянському Союзі відмінили семиденний робочий тиждень, запроваджений як частина воєнного стану. До 1967 року був усього один вихідний. Навіть у той вільний час, який мали спецпоселенці, вони намагалися організувати своє дозвілля, якісь розваги для підняття настрою. Люди гуртувалися для співів і танців, грали на музичних інструментах, ділилися спогадами, слухали радіо. Жінки найчастіше займалися вишивкою. Чоловіки майстрували побутові речі. Вільний час використовували також для того, аби написати листи рідним, змайструвати іграшки для дітей.

У важких умовах людина не може вижити сама. Виживання і більш комфортне існування, як на побутовому, так і на психічному рівні, зав’язане на стосунки з іншими людьми — членами родини, що теж опинилися на засланні, і незнайомцями, які стали вимушеними сусідами. І зі світлин, і з оповідей дізнаємося, що вільний час найчастіше був присвячений розбудові і підтриманню суспільних зв’язків. Розваги були різновидом суспільно формуючих колективних активностей, які створювали спільне дискурсивне і інформаційне поле. Спільні ритуали і культурні практики допомагали депортованим підтримувати і відтворювати українську ідентичність у її перформативному аспекті, зберігати зв’язки з рідними, які лишилися в Україні, і створювати нові.

Знімки, які ми бачимо у цьому розділі, можна назвати нормальними світлинами з ненормальних часів — люди розважаються, слухають радіо, танцюють так само захоплено, як вони б це робили в будь-якому іншому місці.