ДИТИНСТВО

Хабаровський край, Томська та Кемеровська області

Ходили на ріку в літі, як було тепло. В зимі були якісь санчата. Особливих розваг для дітей не було. В літі діти робили так звані самокати, називали колись гуляйнога. То старші робили дітям: дошка, дошка, колеса — то підшипники, великі, металеві, з цим проблем не було. А оскільки там дуже болото було, то з дерева робили тротуари, підняті над цим болотом. То діти возилися на тих самокатах по тих дерев’яних тротуарах, бо по болоті ніяк не можна було. То така розвага була, і вона була дуже популярна.

Хоча в радянських директивах щодо масових депортацій йшлося лише про повнолітніх членів сімей, на практиці їх зазнавали і діти, зокрема немовлята. У деяких ешелонах вони становили майже половину депортованих. За даними на 15 липня 1949 року, на спецпоселенні нараховували 24 400 дітей до 16-річного віку, а на початку 1953-го — вже 40 247. Вони змушені були зростати у надзвичайно важких умовах. Усі діти перебували на так званому посімейному обліку, а після досягнення 16-ліття на кожного заводили окрему облікову справу. У 1952 році провели акцію з направлення до сімей на спецпоселення тих дітей, які з різних причин залишилися в Україні і досягли повноліття. Діти до 16 років були першими, кого зняли з обліку, хоча й більше, ніж за рік після смерті Сталіна. Щоправда, і після цього вони зазнавали дискримінації.

Групова світлина, зроблена на тлі бараку, дає доволі багато інформації про побут людей, яких депортували. Бачимо фіранки на вікні і декілька горщиків (а радше жерстянок з-під консервів) з рослинами на підвіконні. Листя однієї з рослин нагадує бегонію. Якість знімку дозволяє розгледіти, що деякі жінки носять сережки. Одяг людей, що зібралися, виглядає дуже по-різному: бачимо як дівчат у гарних сукнях, так і хлопця у дуже рваній одежині. Одна з жінок тримає у руках вишивку (рукави майбутньої вишиванки?), інша — плетене мереживо, комірець чи серветку. Хлопці тримають лото, а один з них — ніж, яким, можливо, щойно щось вирізав. Видно, що композиція світлини старанно продумана і усі учасники готувалися до фотографування.

Інші світлини з цього розділу нічим не відрізняються від інших світлин дітей, які могли б бути зроблені будь-де і нічим не видають важких умов, в яких перебували сфотографовані діти. Це є черговим прикладом обмеженої можливості фотографічного медіуму бути репрезентантом історичних подій.