ВБРАННЯ

Кемеровська область

[Мою жінку звали] Радовець Євгенія, дочка Миколи. Вона на Сокальщині жила, в Боб’ятині. То її туди [до Сибіру] вивезли, бо батько був в УПА. Його посадили, він був у заключенні, 15 років каторги мав. Жінка працювала в ательє, як повернулася до України, півтора року не робила, а потім, як панчішна фабрика Сокальська почала набирати робочих, то вона пішла на ту фабрику на роботу.

Одяг, у якому депортовані з Західної України прибували до місць спецпоселень, був не пристосованим до тамтешнього клімату — «волинські чобітки до умов Сибіру виявилися непридатними», як вони самі висловлювалися. Проте спецпоселенці тривалий час вимушено користувалися ним, оскільки купити щось у магазині було неможливо. Постачання одягу, як і всіх промтоварів, упродовж 1944–1947 років залишалося суворо лімітованим картковою системою. Дехто шив новий зі старих шматків тканини, парашутів, гардин, військового спорядження та перелицьовував зношений. За встановленими правилами, у видобувній промисловості людей мали забезпечувати спецодягом через відділи робочого постачання. Це було обов’язковим, але виконувалося лише частково. У звіті НКВС СРСР про стан працевлаштування та забезпечення спецпоселенців від 26 квітня 1945 року читаємо: «Потреби спецпереселенців в одязі та взутті надзвичайно великі. Люди через брак одягу не виходять на роботу, діти не відвідують школу». У повідомленні начальника управління МВС Свердловської області від 25 червня 1947 року наголошувалося: «Одягом та взуттям спецпереселенців забезпечено недостатньо. Шкіряне взуття мають лише 28% спецпереселенців, які працюють, валяне — 17%».

З архівних світлин доволі важко скласти повне враження про те, як одягалися депортовані у побуті і що було доступним для них, оскільки для фотографування люди вбиралися у найкраще. Бачимо, що як чоловіки, так і жінки доволі часто позують у вишиванках, які вони, звісно ж, не носили щодня. Одяг на фотографіях радше підкреслює намагання депортованих зберегти власну ідентичність або ж створити атмосферу відповідну для якоїсь події.

Часто на світлинах сукні і спідниці поєднуються з високими чоботами, в яких зручно ходити по снігу і бездоріжжю, або ж люди позують у гарному одязі, який явно не відповідає погоді — зверніть увагу на світлину, де дівчата позують у тонких сукнях на вулиці на тлі засніженого подвір’я. Також, навіть якщо люди мали можливість дістати новий одяг, не було мови про якийсь широкий вибір тканин чи фасонів. Наприклад, на фотографії, зробленій у ательє на тлі намальованого пейзажу бачимо жінок, одягнених в однакові пальта. На іншій груповій світлині теж бачимо однакові тканини і повторювані фасони.